А поки російську делегацію брудними ганчірками женуть із ПАРЄ, і це, за повідомленнями з 28-ї, як наслідок стало причиною реально різкого загострення ситуації, я все одно напишу не про те, що ширяє у хмарах, а про те, про що повинен, тобто, про те, як ми збираємося влаштовувати організаційне будівництво.
Структура, яку я описую, не є остаточною і може зазнавати змін під час робочої дискусії. Однак, у загальних ключових моментах вона такою і залишиться.
Отже, дивіться. Коли ми говоримо «Справа», ми говоримо про те, що збираємося організовувати одразу дві речі. По-перше, громадський рух «Справа», масовий всенародний, заточений на взаємодопомогу. А по-друге, політичну партію «Справа», як частину цього руху, орієнтовану на політичне представництво руху в органах влади.
Окремо на старті поясню відносно російського націоналізму. Російські націоналісти – це я та Ігор Щедрін. Ми своєю діяльністю хочемо реалізувати завдання «щоб росіянам людям жилося добре». Однак, не слід думати, що внаслідок цього «Справа» – це рух російських націоналістів. Так склалося історично, що росіянам в Україні може бути добре тільки в комплексі з українцями. Деякі дебіли на кремлівській зарплаті можуть з нами не погодитись, але коли доходить до справи, ми вже всі можемо бачити, як вони налагодили життя російських людей як у себе вдома в РФ, так і у нас вдома на Донбасі, тому їхній номер шість, і слухати їх ми зареклися. Тому «Справа» – це загальноукраїнський захід, в якому ми будемо дуже раді бачити і українських, і татарських, і єврейських, і грецьких, і болгарських націоналістів, якщо такі знайдуться. Або взагалі не націоналістів. А за ксенофобію у нас будуть сильно бити по голові. Ось, власне, і всі справи. Виходить, що «Справа» – це рух для всіх громадян України, в якому питання етнічної приналежності раз і назавжди виноситься за дужки. Зрозуміло, при цьому ми за виконання європейських норм і Конституції України, які гарантують вільний розвиток культур в країні.
Отже. Спочатку про громадський рух «Справа», бо організовувати ми починаємо спочатку його, а потім вже політичну партію, коли рух набере стартову швидкість.
Первинне завдання громадського руху – в тому, щоб набрати силу, тобто акумулювати всередині якомога більшу кількість людей, що прагнуть допомагати оточуючим і, буквально кажучи, «розбудовувати громаду». Людей-локомотивів, які подають жебракам в метро, переводять бабусь через дорогу, б'ють морди порушникам правил дорожнього руху, борються з корупцією і так далі. Волонтерів у найширшому сенсі цього слова.
Докладніше про сенс слова «волонтер». Не так давно я спілкувався з родичем з Москви. До бійки не дійшло, однак, під час дискусії була озвучена цікава думка про те, що в РФ взагалі кожен – волонтер. Тому що всі в РФ добре розуміють, що санкції, які лягають на країну, вони лягають у вигляді націнки на кожного жителя країни. І соціальний договір такий, що кожен житель країни, переплачуючи хто за чорний хліб, хто за Курвуазьє, не просто платить зайві гроші, а вкладає свій волонтерський внесок до каси держави.
Зізнаюся, думка настільки свіжа і яскрава, що на цьому дискусію довелося припинити. Однак, пізніше це одкровення дозволило мені додуматися нарешті до очевидної, насправді, думки про те, чим волонтерство відрізняється від ось цієї дивної економічної моделі, згідно з якою росіянину спочатку треба платити за Кавказ, потім за Кавказ і Крим, потім за Кавказ і Крим і Донбас, і все це з піснею та з вогником.
Різниця між рабством і волонтерством в тому, що волонтерська діяльність – це те, що ти можеш собі дозволити не робити. Це те, чого від тебе ніхто не очікує, вихід за межі загальноприйнятої норми соціального внеску. Не «завтра, товариші, усі на суботник, а хто завтра не йде на суботник, в неділю йде на розстріл». А діяльність, виконання якої передбачає соціальне схвалення, але ігнорування якої не передбачає соціального осуду.
І ось завдання нашого руху – максимально розширити вікно можливостей і перспектив волонтерського руху. Тобто, ми плануємо не тільки залучати до своїх лав людей, які вже позиціонують себе як волонтери, а й залучати людей, які волонтерством раніше не парилися, щоб і вони теж вливалися в цей модний рух.
Тому що взагалі волонтерство і благодійність за всіма дослідженнями – штука наркотична, як героїн, це не таємниця. Той кайф, який людина отримує від того, що зайнялася благодійністю, не переборює навіть кайф від сексу. Крутіше відчуття від благодійності – тільки відчуття від волонтерства, а точніше, від реакції оточення на твоє волонтерство. Це не просто робота «за спасибі», це той випадок, коли «спасибі» дорожче грошей. Щоб почути «спасибі» від якогось зашмарканого напівзнайомого солдатика, люди під обстрілом тисячі кілометрів намотують. «Спасибі» дорогого коштує, два рази спробував – і вже підсів. А оскільки допомагати людям набагато корисніше, ніж бухати, з усіх форм пропаганди наркотиків ми вибираємо пропаганду волонтерства.
Але взагалі-то крім військової логістики волонтерству покірні всі форми людської життєдіяльності. Немає такої людини і немає таких професійних навичок, які б не були потрібні в рамках волонтерського руху. У вашому під'їзді живе бабуся, якій потрібно полагодити кран, бо ЖЕК цього їй не зробить ніколи. Ау, настав твій час, Людина-Сантехнік! Цьому місту потрібен герой! І так далі, з будь-яких питань.
Таким чином, ми плануємо формувати базові територіальні осередки з людей, що хочуть волонтерити. Втілити соціальний проект мрії. Допомагати оточуючим (партія «Взаємопоміч» і її голова – Андрій Огородний). Ми ніяк не регламентуємо їхню чисельність. Людина може організувати власний осередок, на п'ять, десять, триста чоловік, або ж організувати осередок, в якому вона діятиме одна. Це не так важливо.
Однак, незалежно від того, яка чисельність осередків, усі вони так чи інакше координуються на рівні міста. Територіальна структура, як ми її бачимо на даний момент, виглядає так: член організації – осередок – міська організація – обласна організація – всеукраїнська організація.
У осередку є голова осередку. Він обирається самостійно осередком за допомогою, як не дивно, виборів. Ми віримо в демократію з усім її непривабливим звірячим обличчям. Тобто, ніяк не регламентуємо зі свого боку всю внутрішньопартійну боротьбу і гризню, неминучу при демократії. Річ у тім, що нам подобається конфлікт як базовий інструмент організаційного будівництва. Нам здається, що внаслідок конфлікту в чесному бою формується більш виграшна і конкурентоспроможна позиція, ніж внаслідок волюнтаристського одноосібного рішення лідера.
Тобто, голову осередку обирають члени цього осередку. Голову міської організації – усі члени міської організації. Голову обласної – усі члени обласної організації.
А ось голову всеукраїнської організації ніхто не вибирає.
Тому що, і це ще одне ноу-хау, не буде ніякого голови всеукраїнської організації. Ми всіма силами мріємо побудувати організацію безлідерского типу, тому на всеукраїнському рівні буде не один лідер, а декілька людей, або три, або п'ять, поки неясно, і з них буде сформована Президія. Функції їхні (членів Президії) будуть чітко обмежені, і в основному будуть полягати в координації піару організації та арбітражі можливих конфліктів.
Однак і навіть це ще не все. Річ у тому, що ми, так як ми є праваки і корпоративісти, виходимо з того базового постулату, що люди не рівні між собою, і права, крім найбазовіших, у них теж не рівні. І якщо хтось впрягається за славне ім’я організації так, що гай гуде, а якась бабуся в рамках організаційної діяльності тільки щедро надає свій вічнокрапаючий кран, то і їхні електоральні можливості в рамках внутрішньоорганізаційної демократії теж дуже не рівні.
Іншими словами, ми запроваджуємо поняття «пакету» в рамках організації. Член організації голосує не одним єдиним своїм голосом, який є просто проекцією його безсмертної душі, а голосує своїм пакетом, як співвласник організації.
Тобто, будуючи «Справу», ми, фактично, будуємо корпорацію, і кожна людина, яка приходить в неї і працює в ній, збільшуючи присутність «Справи» у Всесвіті, має в ній відповідний акціонерний пакет. І, значить, ми враховуємо внесок, який людина вкладає в організацію. Бабуся, яку ми покликали дві години потрусити прапором під адміністрацією в рамках якої-небудь вуличної акції, збільшує свій акціонерний пакет на ці дві базові години. Юрист, який розробляє унікальний законопроект, який ніхто, крім нього не може розробити, збільшує свій акціонерний пакет на ту кількість годин, яку він на цю справу витратив, але помножених на коефіцієнт «унікально цінна експертиза». Слюсар-сантехнік, якого організація направила провести бабусі в холодильник гарячу воду, справляється за дві години, і його пакет збільшується на дві години, помножені на коефіцієнт «виробничий професіонал».
У підсумку, коли відбуваються вибори якогось міського голови організації, акціонери приходять на них не самі по собі, а зі своїми акціонерними пакетами, накопиченими в довиборний період. І слово унікального юриста виявляється більш вагомим і важливішим, ніж слово бабусі з мітингу. А слово слюсаря-трудоголика раптом може виявитися важливішим і важчим, ніж слово унікального юриста, якщо він днював і ночував в чужих підвалах на замовлення організації. А слово волонтерської групи, яка склала свої пакети і делегувала свої повноваження єдиному виборнику, голові свого осередку, взагалі на вагу золота, і за їхню прихильність змушені боротися всі корпоративні кар'єристи, які мріють влізти на наш внутрішньоорганізаційний Олімп.
А тепер про те, чому на наш внутрішньоорганізаційний Олімп буде хотітися влізти. А також про те, які осередки будуть, крім територіальних (підказка – екстериторіальні), і в чому полягатиме їхня діяльність. А також про те, де гроші беруться, і чому, і як витрачаються, і навіщо. А також про те, як стати наймасовішим рухом. А також про те, для вирішення якого волонтерського завдання недостатньо бути просто волонтерською групою, і треба вливатися до всеукраїнського руху. А також про багато іншого, читайте в наступних випусках.
А зараз вас, напевно, найбільше цікавить питання «так що ж ви в цій організації конкретно будете робити?» Відповідаю. Ми багато чого будемо робити, і завдань вже зараз Всесвіт перед нами нарізав на три життя вперед. Але правильна відповідь на ваше запитання: «ми в ній будемо жити».
Олександр Нойнець
P.S. А поки що подумайте ось над чим. На що найбільше схожа організація, яка базовим постулатом свого будівництва позиціонує граничний рівень взаємодопомоги у всіх сферах життєдіяльності і прагне побудувати між своїми членами максимально міцні горизонтальні зв'язки, делегуючи їм усю повноту влади на місцях і намагаючись послабити їхню залежність від державних інститутів?