Маніфест руху «Справа». Економіка

Основна мета руху «Справа» – модернізація України шляхом роздержавлення. Багатовікова історія України довела, що українці всіх національностей – розумні й працьовиті господарі, талановиті винахідники та інженери, ефективні та творчі підприємці, відповідальні та досвідчені майстри. Капіталістичний шлях розвитку, який обрала наша країна, ідеали вільного ринку та приватної власності – ось головний шанс і надія України в XXI столітті. Історія людства і українського народу доводить: безкровна модернізація через соціалізм, зрівнялівку, придушення бізнесу податками і бюрократію – неможлива.

Усі 24 роки незалежності біля керма української держави перебували популісти, які використовували владу для видавлювання грошей з класу, що виробляє (бізнесменів, висококласних професіоналів, робітників) і перекачування їх нібито «народу».

Насправді гроші розкрадалися.

Вони будуть розкрадатися завжди. Скільки не боріться з корупцією, які реформи не проводіть, ви ніколи не переможете її, поки не усунете її причин. Головна причина корупції в нашій країні – величезні повноваження держави щодо втручання в бізнес громадян України та їхнє приватне життя. Це втручання не має жодної мети, жодної реальної задачі, крім однієї: витягування грошей з кишень тих, хто їх заробив, і перекачування їх через руки чиновників в кишені соціальних утриманців.

Роздача грошей, відібраних у бізнесу, професіоналів і робітників, соціальним утриманцям – це нахабний підкуп. Це справжня тиранія чиновників, які за своїм уподобанням визначають, кому дати гроші, а кому не дати. Гроші даються тим соціальним верствам, регіонам і містам, які з більшою ймовірністю проголосують за збереження нинішньої влади, підкуплюючи їх.

До чого призвела така система?

На сьогодні у держави Україна в руках 53% всіх зароблених в нашій країні коштів. У руках у держави Україна зосереджено стільки функцій, що тільки через простоювання підприємств під час перевірок ми втрачаємо 1,9% ВВП (а скільки втрачаємо через хабарі за підсумками перевірки – не є можливим оцінити). Але нехай нас не обманюють назви. Не Україна, не рідна нам країна суне ніс в наші гаманці, обкладаючи їх багаторівневими податками. Не Батьківщина приходить вибивати хабарі з малого бізнесу. Не вона будує багаторівневі схеми розкрадання продукції та активів державних підприємств.

Це робить Чиновник. На сьогодні Чиновник – головний ворог України, який при цьому виряджається в шкуру самої України, привласнюючи собі ім'я нашої рідної країни.

На певному етапі розвитку суспільства чиновник необхідний. Але якщо в країні накопичена технологічна відсталість, демографічні проблеми, цинізм і вантаж минулих помилок, а на поріг прийшла війна – то чиновник стає вбивцею суспільства та держави. Україна давно вже провалилася в бюрократичну сингулярність, коли суспільство замість виробництва плодить нових і нових чиновників. Війну в наш будинок привели саме чиновники. Саме вони послабили та розікрали країну, довівши її до такого стану, що перспектива «приходу Росії», яка ніколи не мала успіху в економічному сенсі, виглядає для наших співгромадян фінансово вигідною.

Жити бідніше, ніж Росія – ганебно. І ми опустилися до цієї ганьби, дозволяючи Чиновнику безроздільно панувати в нашій країні та встановлювати свої правила. Безробіття в нашій країні колосальне, воно становить 20–??% (приховане безробіття може довести цю цифру до 50%). Чиновник бреше нам, що воно менше, підробляючи звіти Служби зайнятості. Чесний бізнес у нашій країні відсутній в принципі. Чиновник змушує нас заробляти гроші злодійством – щоб потім Силовик, вірний слуга Чиновника, міг розправитися з нами «за законом». Українська молодь розбігається по навколишніх країнах, щоб ніколи вже не повернутися в Україну. Країна не на порозі загибелі. Вона вже почала вмирати. У країни віднімаються ноги та руки – області та регіони. Це не тому, що Україна погана чи погані українці. Це тому, що уклад, побудований Чиновником, несумісний з життям.

Ми зібралися для того, щоб цей уклад зруйнувати. Усі дії, які ми виконаємо на цьому шляху, будуть спрямовані на звільнення людини – новатора, працівника, особистості – від диктату Чиновника.

Основні пріоритети громадського руху «Справа», які він буде втілювати, отримавши законодавчу або виконавчу владу:

1. Дерегуляція.

Ми будуємо рух «Справа», щоб отримати в руки владу. Отримавши в руки владу, ми на всіх рівнях будемо жорстко та безкомпромісно демонтувати або оптимізувати будь-які важелі впливу держави на бізнес. На бізнес може впливати тільки суспільство, і для цього є достатньо механізмів: від бойкоту та громадського осуду до судів і міліції. Так навіщо нам десятки державних служб з тисячами повноважень? В Україні буде сенс створювати цінності тільки в тому випадку, коли жадібний натовп Чиновників не намагатиметься вихопити їх з рук творця. Подібно до коріння гігантського дерева, рух «Справа» буде руйнувати моноліт влади Чиновника над бізнесом на всіх рівнях, куди дістануть наші руки. А вони довгі.

2. Децентралізація.

Надцентралізація України – лише наслідок вибудуваного Чиновником нелюдського укладу життя. Оскільки київський чиновник могутніший за місцевого, то і гроші, і бізнеси перебираються з міст і сел до Києва. Якщо ж провінція починає процвітати, то з Києва до неї спрямовуються величезним потоком жадібних баскаків, ​​які обмінюють свої київські зв'язки та підлі папірці на молоко та мед української землі. Підсумок: повна розруха та деградація регіонів України. Ми виступаємо за децентралізацію України, яка при цьому, до речі, не суперечить унітарному устрою держави. Не потрібно своє законодавство у кожній області – це швидше нашкодить горизонтальним зв'язкам всередині України, ніж допоможе. Однак потрібно віддати якомога більше повноважень з управління країною в руки місцевого самоврядування. Паралельно оцінюючи, чи потрібні взагалі ці повноваження, або вони повинні піти під ніж дерегуляції. Кардинальним успіхом у справі децентралізації України буде залучення в малі міста бізнесу. Де бізнес – там дороги, електрика, Інтернет, вода, газ, магазини, аптеки. Де бізнес – там колеги, спілкування, дозвілля. Якщо все це з'явиться в малих містах, то розмови про вимерле українське село через 40-50 років будуть здаватися смішними.

3. Захист приватної власності.

Ніхто не буде нічого будувати в Україні, якщо це може бути відібрано. Усі рішення держави про «націоналізацію», «перегляд приватизації», «справедливий перерозподіл», «конфіскації на користь бідних чиновників» – злочин. Законодавство, що не захищає права власника – колосальна загроза державі та її стабільності. «Справа» виступає за повне завершення «перехідного постсоціалістичного періоду» в усіх сферах. Зрозумілий ринковий капіталізм і невідчужувані майнові права – це не тільки покращення нашого власного життя, а ще й запрошення в Україну для іноземних інвесторів. Для тих самих «розумних грошей», які приводять із собою менеджерів, інженерів, нові та небувалі в Україні підходи до праці, нові стандарти життя. Захист приватної власності – це необхідна умова вестернізації та модернізації України. Як «Справа» захищатиме цю власність? По-перше, шляхом контролю над українським законодавством. По-друге – просто піднімаючись на захист господаря проти грабіжника. Завжди. Ми вважаємо небезпечним для себе особисто, коли в Україні відбувається пограбування власника – рейдерами, прокурорами, суддями, «смотрящими», кримінальниками. Ми не будемо чекати, поки усміхнений бандит добереться й до нас. Ми прийдемо до нього першими.

4. Зниження податкового навантаження.

Ви на 25% багатші, ніж відчуваєте себе. На ваші гроші можна купити на 25% більше благ, ніж ви купуєте. І це тільки 20% -й ПДВ, яким обкладений кожен товар і кожна послуга в країні. Той самий ПДВ, за відшкодування якого з бізнесменів витрушують колосальні хабарі, і від сплати якого повсюдно ухиляються за допомогою конвертцентрів (які належать Чиновнику і силовикам). Але ж є ще ПДФО та ЄСВ, які перетворюють гарну зарплату в жалюгідну труху, є ще податок на депозити та військовий податок, акцизи та збори, які перетворюють стару машину з Польщі за 2000 євро в крутий автомобіль вартістю 10 тисяч євро.

Багато хто скаже: але ж квоти на автомобілі підтримують вітчизняного виробника, а з податків платяться пенсії. Це, на жаль, неправда. Автопром в Україні вже помер, всі заводи закриті. А Чиновник за інерцією продовжує грабувати українців. Це, на жаль, стандартна ситуація. Підтримка вітчизняного виробника шляхом створення дискримінаційних мит нерідко виправдана, але тільки в обмін на серйозні зобов'язання виробника щодо створення робочих місць та модернізації виробництва з метою виходу на експорт. В іншому випадку – пішов геть.

Пенсії? Так, пенсії сплачуються з податків. На жаль, це взагалі-то грубе порушення бюджетної дисципліни. Пенсії повинні платитися з Пенсійного фонду, а не за рахунок зібраних податків. Ми, як завжди, обкрадаємо наших дітей, створюючи непідйомний демографічний борг. Ви думаєте, наші діти дурні, щоб його платити? Ні. Вони поїдуть до Польщі та Німеччини, а ми помремо з голоду. Чому б не створити, як у Європі, накопичувальний фонд пенсійного страхування, який би вкладав гроші в надійні цінні папери та активи, гарантуючи вкладникам забезпечену старість і розвиваючи економіку? Чому б не ввести ЄСВ у якісь здорові рамки, в обмін на це нарешті почавши його реально збирати? Тому що це невигідно Чиновнику.

Податки і збори жахливо знижують наш рівень життя. Наш – тобто, тих, хто реально щось робить. І що ми отримуємо від Чиновника, який вигадує все нові податки і збори, натомість? Безкоштовну медицину? Або, можливо, безкоштовну освіту? Або безкоштовні дороги? Якість цих послуг настільки деградувала, що вони вже не потрібні й дарма, не те що за гроші. А деградувала вона тому, що зібрати всі гроші в одну купу, а потім розподіляти (тобто, вибити з усіх податки, і роздати «по справедливості» своїм друзям і подільникам) – один з найдурніших, наймерзенніших і найогидніших принципів господарювання. Здавалося, що ми пішли від цього принципу в 1991 році, відмовившись крутити на носі м'яч у цирку під назвою «СРСР». Але де там! Чиновник з жадібною лапкою та верескливим криком «Платіть податки!» Нікуди не пішов, а знахабнів ще більше. Нагадуємо: в СРСР не було ніякого ПДВ, а податки часом були незрівнянно нижчі, ніж в Україні. А в часи «сталінського економічного буму», що так подобається деяким співгромадянам, не виплачувалися жодні пенсії, а освіта в школах була платною.

5. Громадський контроль.

Ми позбавлені ілюзій, що за кілька років ми виб'ємо Чиновника з теплого місця. Це робота на 10-15 років, причому копітка, гірше вишивання. І навіть коли вона закінчиться, Чиновник збереже якісь позиції. Протягом усього періоду боротьби та після її закінчення (перемогою, безумовно) нам доведеться пов'язувати Чиновника по руках і ногах. Щоб він не міг витрачати наші гроші на збагачення себе або своїх господарів і не міг використовувати свою владу на шкоду країні та суспільству. «Справа» буде розробляти та впроваджувати механізми прямого громадського контролю над діями будь-якого чиновника, від паспортистки до прем'єр-міністра. Камери – в кабінети, церберів-громадських діячів – у прийомні, електронний документообіг – в кожну установу, довгий ніс незалежних експертів – у кожну тендерну заявку.

6. Якісне управління.

Там, де від Чиновника не можна позбутися (тимчасово або взагалі, в принципі), він повинен працювати добре. Для цього треба замінити дурного, жадібного та безвідповідального Чиновника компетентним, відповідальним і працездатним Адміністратором. Одна з основних відмінностей Чиновника від Адміністратора – в тому, що першим видають повноваження замість зарплати («а далі крутись, як хочеш»), а другим платять хороші гроші, які компенсують незручності від скованих рук і прямого громадського контролю. Ми виступаємо за кратне і повсюдне підвищення оплати праці держслужбовців, яке повинно відбуватися паралельно зі скороченням бюрократичного апарату. Навіть не маючи влади, ми будемо розробляти плани оптимізації роботи служб, відомств і міністерств, а паралельно – лобіювати підвищення зарплати суддів, прокурорів, міліціонерів, держслужбовців, міністрів та депутатів. А коли ми отримаємо владу – плани будуть втілюватися в життя блискавично, непохитно та з лютим натиском. Це у Петра Порошенка та Арсенія Яценюка є час чекати з реформами держапарату. Вони люди молоді, грошей у них ще небагато, їм хочеться встигнути заробити. А ми старі, і часу у нас дуже мало. Хочеться встигнути пожити в нормальній країні.

До речі, про нормальну країну.

Що буде відбуватися з Україною по мірі виконання наших програмних завдань?

Нічого особливого. Просто потихеньку люди, плюючи і скаржачись на труднощі, почнуть займатися бізнесом. Спочатку торгівлею та послугами, потім – виробництвом. Зловісні транснаціональні корпорації потрошку почнуть відкривати в Україні представництва, локалізувати виробництва, відкривати підрозділи. В Україні почнуть з'являтися дороги. Спочатку від обласних центрів до Києва. Потім – між обласними центрами. Потім – до кожного міста. У якийсь момент бізнес почне залишати великі міста і йти в малі. Тому що податки низькі, а мер дрібного містечка так і скаче навколо бізнесмена, намагаючись дістати нові чистенькі офіси в своє містечко. Українці почнуть перебиратися з великих міст в обласні центри, в невеликі містечка та села. У нашу країну потихеньку почнуть приїжджати на ПМЖ іноземці. Спочатку з країн Азії, в тому числі РФ. Потім – зі східної Європи. Українські університети почнуть зрідка з'являтися у світових рейтингах. Спочатку за гроші, потім – тому що незручно буде ігнорувати українську науку. Діти на запитання «Ким ти хочеш стати?» Почнуть відповідати «Бізнесменом». І ставати.

І коли в усьому світі слово «Україна» зазвучить поруч зі словами «США», «Сінгапур», «Південна Корея», «Швейцарія» – ми будемо знати, що справа «Справи» зроблена.

Слава майбутній Україні!